Основними цілями регулювання оплати праці

Оплата праці – це винагорода, що обчислюється, як правило, у грошах, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги

1 Основними цілями регулювання оплати праці є:

• забезпечення кожному працівникові життєво необхідного рівня споживання;

• збереження реального рівня заробітної плати;

• встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати і продуктивності праці;

• досягнення належної відповідності різних рівнів заробітної плати.

Як вважають прихильники теорії граничної корисності, на оплату праці впливає закон спадної продуктивності праці й капіталу, відповідно до якого за незмінного розміру капіталу кожен новоприйнятий працівник виробляє менше продукції, ніж прийнятий раніше. Продуктивність праці останнього працівника в цьому разі є граничною продуктивністю праці. За таких умов заробітна плата збігається з тим продуктом, який можна приписати граничній праці, тобто вона дорівнює вартості продукту, виробленого граничним працівником.

Отже, система матеріального стимулювання праці в умовах ринкових відносин повинна виходити з класичного принципу «противаг і балансів». При цьому основою зростання рівня заробітної плати має бути підвищення граничної продуктивності праці. Проте заробітна плата, збільшуючись разом із зростанням граничної продуктивності праці, зростає не такою самою мірою, якою зростає продуктивність

 М інімальної заробітної плати

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України розмір МЗП визначається законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Офіційне визначення терміну «мінімальна заробітна плата» в Україні законодавчо закріплене у ст. 95 КЗпП та ст. 3 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон № 108). Згідно з вказаними  правовими нормами мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Роботодавець не має права встановлювати працівнику заробітну плату у розмірі нижче мінімальної. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати лише у  разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника (ч. 2 ст. 21 Закону № 108).

В Україні мінімальний розмір оплати праці відіграє роль соціального стандарту, який явно занижений державою, проте обов’язковість якого забезпечується силою закону.

Найбільш оптимальним показником нижньої межі соціального стандарту населення вважається прожитковий мінімум,  яким відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р. № 966-XIV є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум встановлюється окремо для основних демографічних і соціальних груп населення. До таких відносяться:

діти віком до шести років;

діти віком від шести до вісімнадцяти років;

працездатні особи;

особи, які втратили працездатність.

Встановлюється також загальний показник прожиткового мінімуму по всім групам в цілому.

Утім, для визначення розміру МЗП має значення лише прожитковий мінімум для працездатних осіб — адже згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 108  МЗП встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму саме для працездатних осіб, що є цілком логічним, оскільки людина отримує заробітну плату лише виконуючи певну роботу, тобто вона працює і, відповідно, її мінімальні потреби відповідають потребам працездатних осіб. Отже, МЗП не може бути нижчою ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб на відповідний період, але може його перевищувати. При визначенні МЗП окрім факторів, що були вже зазначені для прожиткового мінімуму, додатково мають враховуватись потреби не лише самого працівника, а й членів його сім’ї, а також загальний рівень середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівень зайнятості (ч. 1 ст. 9 Закону № 108). Проте останнім часом, на жаль, в Україні рівень МЗП повністю відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, не перевищуючи його ні на гривню.   

Встановлюється розмір МЗП Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік (принаймні, не рідше) у  законі про Державний бюджет України з врахуванням пропозицій, напрацьованих шляхом переговорів представників професійних спілок, роботодавців, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 10 Закону № 108).

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшений у випадку зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру МЗП іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

3 регулювання середньої та максимальної заробітної плати

Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 26 вересня 2001 р. N 1266 Київ Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов«язковим державним соціальним страхуванням . Затвердити Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням  Цей Порядок визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхові виплати) у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п»яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників. { Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1332 Розрахунковим періодом, за який обчислюється середній дохід для розрахунку виплат за страхуванням на випадок безробіття особам, які виконували роботи (надавали послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, є останніх шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної) незалежно від кількості укладених договорів та строку їх дії (приклад наведено у додатку 1). { Пункт 4 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ  Якщо застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески менш як 6 календарних місяців, середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа), в яких сплачено страхові внески. { Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановами

4 Законом України «Про оплату праці» передбачено два види регулювання заробітної плати: державне та договірне.

Основним напрямом вдосконалення системи заробітної плати є досягнення оптимального співвідношення між цими двома видами. Указом Президента України «Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні» від 25 грудня 2000 р.

1   Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 49. — Ст. 422.

 

№ 1375-20001, одним із основних завдань реформування оплати праці названо удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці.

В умовах ринкової економіки пріоритетного значення надається договірному регулюванню заробітної плати. У багатьох зарубіжних країнах пряме централізоване встановлення заробітної плати застосовується лише для чиновників державного апарату і частково для працівників бюджетних галузей. Решта складає переважно сферу договірного регулювання.

Держава через механізм централізованого регулювання забезпечує єдині правові засади оплати праці основної частини найманих працівників за такими напрямами:

встановлення мінімальної заробітної плати;

визначення її структури;

впровадження певних форм оплати робочої сили;

індексація заробітної плати і здійснення заходів з метою запобігання її зростання2.

Аналогічно Законом України «Про оплату праці» визначається сфера державного регулювання заробітної плати найманих (Працівників в Україні. На державному рівні відбувається встановлення:

розміру мінімальної заробітної плати;

інших державних норм і гарантій оплати праці;

умов і розмірів заробітної плати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;

умов і розмірів заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

оподаткування доходів працівників.