УДК 619:615

Викладено методичні вказівки до лабораторних занять з дисципліни “Лікарські рослини” згідно з типовою програмою з кожної теми, описано методи збору, консервації лікарських рослин, методи контролю заготовленої лікарської рослинної сировини та способи приготування із неї різних лікарських форм. Окремо наведено відомості про основні діючі начала лікарських рослин, а також дані щодо негативного впливу лікарських рослин на продуктивність і здоровʼя тварин із описом основних ознак отруєння рослинами і принципів лікування і профілактики отруєнь. У додатках наведено списки рослин за обсягами їх заготівлі, списки отруйних рослин і технології приготування маловживаних лікарських форм.

Для студентів факультетів ветеринарної медицини.

Рекомендовано Вченою радою ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва (протокол № 6 від 24 лютого 2012 р.)

Укладачі: В.Д. Іщенко, Г.В. Бойко, Т.С. Джигова, В.О. Дробницька, В.Б. Духницький, М.Ф..Панько

Рецензенти: Г.О. Хмельницький, С.І. Голопура

Навчальне видання

Методичні вказівкидо лабораторних занять з дисципліни

Лікарські рослини

для аграрних вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитаціїза напрямом “Ветеринарна медицина”

Укладачі:

ІЩЕНКО Вадим Дмитрович,

Бойко Григорій Васильович,

ДЖИГОВА Тамара Степанівна та ін.

Підписано до друку

Формат 60х84 1/16.Ум. друк. арк.Обл.-вид. арк.

Наклад 200 пр.

Видавничий центр НУБіП України

03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 15.

Вступ

Вивчення лікарських рослин у гуманній та ветеринарній медицині є однією із найдревніших наук у комплексі медичних знань, оскільки, саме лікарські рослини були першими ліками, які застосовувалися з давніх-давен і використовуються донині. Водночас, використання рослинної сировини, з якої готують лікарські препарати, у ветеринарній медицині займає особливе місце, оскільки, вони дешевші і можуть конкурувати із дорогими синтетичними засобами та замінювати їх, тим самим сприяючи зниженню собівартості продукції.

Часто у лікарів і власників тварин складається хибне ставлення до рослинних засобів як до допоміжних і навіть як до чогось застарілого із розряду знахарства чи шаманства; вважають, що рослинні засоби малодієві, тому перевагу надають синтетичним, яких у аптеках безліч і кількість їх постійно зростає. Проте слід зазначити, що одними з найсильніших засобів є такі, що отримані з рослинної сировини (наприклад, атропін, стрихнін, пілокарпін, морфін тощо).

Методичні вказівки для проведення лабораторних занять із дисципліни “Лікарські рослини” містить ряд робіт, які студенти виконують під час лабораторних занять і під час навчальної практики. Основна увага приділяється визначенню якості лікарської рослинної сировини, переважно проведенням макроскопічних досліджень, що можливе на лабораторно-практичних заняттях; вивченню основних лікарських форм із рослинної сировини та засвоєнню технології їх виготовлення, що можливе і на лабораторно-практичних заняттях і під час навчальної практики. Кожен студент виготовляє лікарські форми за конкретним завданням і звітує викладачу. Наводиться методика попередніх розрахунків потреби господарства чи закладу в окремих видах лікарської рослинної сировини і студенти одержують конкретні завдання та проводять відповідні розрахунки.

Методичні вказівки містять також відомості про основні хімічні складники лікарських рослин, що обумовлюють їх лікувальну дію. Тут же вміщено, які саме рослини містять у своєму складі ті або інші речовини і з якою метою їх використовують у практиці ветеринарної медицини. Викладено загальні відомості про негативну дію рослинних засобів на організм тварин, симптоми, які спостерігають при отруєнні різними рослинами, і загальні правила лікування і профілактики отруєнь.

Тема 1. Рослинна лікарська сировина, визначення, характеристика, оцінка якості

План вивчення теми

Значення у медицині та пошук нових рослинних лікарських засобів.

Характеристика різних видів лікарської рослинної сировини.

Методи аналізу рослинної сировини.

Макроскопічний аналіз лікарської рослинної сировини.

Основні положення, які слід засвоїти під час вивчення теми

На світовому ринку як лікарські засоби нині пропонують понад 4500 різних хімічних сполук, а препаратів під різними назвами – понад 200 тис. найменувань. Серед цих ліків близько 40 % – це препарати рослинного походження. Проте навіть із 300 тис. видів рослин планети досліджено не більше 4 %, а з 20 тис. видів вищих рослин території колишнього Радянського Союзу, куди входила і Україна, вивчено лише 5 тис. видів, з них поглиблено – понад 500, у науковій медицині дозволено застосування близько 300 видів. Саме тому пошук і дослідження лікарських засобів рослинного походження не припиняються.

Існує кілька методичних підходів до пошуку лікарських рослинних засобів:

вивчення досвіду народної медицини застосування рослин з лікувальною метою (наприклад, горицвіт весняний і конвалія травнева після вивчення досвіду їх застосування в українській народній медицині були запропоновані професорами Іноземцевим Ф.І. та Боткіним С.П. відповідно);

«метод спорідненості», основою якого є твердження, що у споріднених філогенетично рослинах містяться близькі за хімічною будовою речовини (наприклад, серцеві глікозиди у різних видах наперстянки – великоквіткова, шерстиста, іржава, пурпурова, причому остання на території України в дикій природі не зустрічається);

«метод сита» або масових аналізів полягає у визначенні в рослинах діючих начал і виділення рослин із найбільшим їх вмістом та вивченням фармакологічних властивостей.

Лікарська рослинна сировина – це свіжозібрані чи консервовані (найчастіше висушуванням) цілі рослини чи їх частини, які застосовують для виготовлення лікарських засобів.

Розрізняють такі види лікарської рослинної сировини.

Наземні частини:

ЛистяFolium (р.в. – Folii, мн. – Folia)

ТраваHerba (р.в. – Herbae, мн. – Herbae)

КвіткиFlores (р.в. мн. – Florum)

ПлодиFructus (р.в. – Fructus, мн. – Fructus)

НасінняSemen (р.в. – Seminis, мн. – Semina)

Кора Cortex (р.в. – Corticis, мн. – Cortices)

Підземні частини:

КоріньRadix (р.в. – Radicis, мн. – Radices)

КореневищеRhizoma (р.в. – Rhizomatis, мн. – Rhizomata)

ЦибулинаBulbus (р.в. – Bulbi, мн. – Bulbi)

БульбаTuber (р.в. – Tuberis, мн. – Tubera)

БульбоцибулинаBulbotuber (р.в. – Bulbotuberis, мн. – Bulbotubera)

Основна вимога до лікарської рослинної сировини – щоб вона була вчасно зібрана, містила максимальну кількість активних діючих речовин і була правильно законсервована.

Досліджуючи якість лікарської рослинної сировини і продукти її первинної переробки застосовують різні методи: ботанічні, фізичні, хімічні та біологічні. Вибір методу залежить від досліджуваного матеріалу, стану сировини і мети дослідження.

Фармакогностичні дослідження завжди обʼєднують необхідність вивчення таких показників: істинність, чистота, доброякісність. Іноді є потреба у кількісній або якісній біологічній стандартизації.

Макроскопічне дослідження сировини проводять за такою схемою:

зовнішній вигляд;

розміри;

колір;

запах;

смак;

ступінь зіпсованості;

подрібненість або збереження цілісності;

домішки.

Методи аналізу лікарської рослинної сировини викладені у «Государственная Фармакопея СССР» (ХІ вид., 1987. – С. 252–300).

Мета заняття. Ознайомитися з характеристикою основних видів лікарської рослинної сировини та методами її макроскопічного дослідження.

Матеріальне забезпечення: зразки різних видів лікарської рослинної сировини, аналітичні дошки (скляні пластинки), міліметровий папір, лінійки, препарувальні голки, гербарні зразки лікарських рослин (стенд), сита з різним діаметром отворів, ручні терези, електронні ваги.

Завдання 1. Вивчити за зразками характеристику різних видів лікарської рослинної сировини.

Завдання 2. Макроскопічне дослідження різних видів лікарської рослинної сировини за показниками: зовнішній вигляд, розміри, колір, запах, ступінь зіпсованості.

Технічні прийоми макроскопічного аналізу для різних морфологічних груп лікарської сировини можуть різнитися у деталях, але загалом аналіз здійснюють за вказаною вище схемою.

Зовнішній вигляд. Визначають істинність морфологічної групи конкретної сировини, її відповідність певним анатомічним частинам рослини-продуцента; зовнішній вигляд, стан – оглядом і за анатомо-морфологічними ознаками; форму, внутрішню будову наскільки це можна – неозброєним оком чи під лупою; відповідність вимогам.

Розміри визначають за допомогою міліметрової лінійки і порівнюють за середніми даними з вимогами нормативно-технічної документації. Іноді сировину замочують у воді.

Колір. Сировина повинна мати колір, властивий виду і морфологічній групі після висушування, оскільки це одна з основних ознак доброякісності.

Запах визначають у сухих рослинах (сировині), розтираючи їх між пальцями або зскрібаючи частинки ножем та розтираючи у ступці. Він має бути специфічним для кожної рослини, а не затхлим, кислим, гірким, зіпрілим тощо.

Ступінь зіпсованості. Рослинна лікарська сировина може бути зіпсована внаслідок порушення технології сушіння або невідповідного зберігання. При повільному висушуванні листки і квітки жовтіють, вицвітають. У плодах, особливо соковитих, можуть відбуватися процеси бродіння. Це може бути і в коренях, кореневищах та соковитих частинах рослин (ягоди). Така сировина втрачає колір, ягоди прокисають. Необережне сушіння у сушильних шафах, печах, духовках призводить до їх побуріння і почорніння, навіть підгорання і звуглювання. Таких змін у лікарській сировині бути не повинно, або допускається їх незначний відсоток. Сировина якісна, але така, що при зберіганні вицвіла, залежалася, запліснявіла, загнилася, згіркла, пошкодилася шкідниками до використання не допускається.

Завдання 3. Визначення подрібненості рослинної лікарської сировини.

Подрібненість рослинної лікарської сировини визначають просіюванням її через сита, діаметр отворів в яких встановлений для кожного виду сировини згідно з вимогами нормативно-технічної документації.

Для прискорення просіювання дозволяється перемішувати сировину на ситі. Просіювання проводять круговими рухами, злегка підтрушуючи сито, щоб не збільшувати попередню подрібненість сировини. Особливо обережно виконують цю операцію просіюючи ніжну сировину (квітки, суцвіття, тощо).

Кількість часточок подрібненої сировини менших розмірів (кора та корені) встановлюють відбором руками, орієнтуючись на вимірюванні частки мінімально допустимої величини. Відсіяну сировину зважують на ручних терезах із точністю до 0,1 г і вираховують у відсотках.

Завдання 4. Визначення вмісту домішок у рослинній лікарській сировині.

Домішками в рослинній лікарській сировині можуть бути різні сторонні частини, що попадають у сировину під час її заготівлі, обробки та запаковування. Такими є нестандартні частини цієї ж рослини, інші види рослин, подібні до цієї ж рослини, що ростуть поряд, земля, пісок, тріски, солома, камінці та інші, що попадають під час запаковування, калові маси птахів та гризунів тощо.

Усі можливі домішки діляться на органічні та неорганічні. Для них згідно з існуючими стандартами на кожний вид сировини встановлюється допустимий відсоток:

для частин цієї ж рослини, але не відповідають найменуванню сировини – 2–5 %;

для домішок інших видів рослин (гілочки, сіно, солома) – 5 %;

частини рослини, що втратили колір (побуріння, почорніння тощо) – 1–6 %;

подрібнені та потерті частини сировини, що утворились під час сушіння, обробки і запаковування – 2–5 % (для ромашки – 20 %);

мінеральні (неорганічні) домішки (земля, пісок, камінці) – 0,5–2 %.

Недопустимими домішками є отруйні рослини, скло, калові маси птахів і гризунів, металеві предмети, рослини інших видів, схожі з даним видом сировини.

Хід роботи: відбирають наважку для аналітичної проби (із середньої проби), або використовують аналітичну пробу, в якій визначали подрібненість і обсипання сировини (після відсіву) і висипають на аналізну дошку (скло, клейонку) та відбирають кожний вид домішок.

Відібрані домішки кожного виду зважують окремо з погрішністю не більше 0,1 г – при масі аналітичної проби 100 г та не більше 0,05 г – при масі аналітичної проби 100 г і менше. Після зважування визначають відсотковий вміст кожного виду домішок згідно з вимогами нормативно-технічної документації, користуючись формулою:

Х =

М1 × 100

М2

де X – вміст домішок певного виду, %;

М1 – маса домішки, г;

М2 – маса аналітичної проби сировини, г.

Рекомендована література

1. Государственная Фармакопея СССР. / М.Д. Машковский (глав. ред.) [и др.]. – [ХІ изд.]. – М. : Медицина, 1987. – С. 252–300.

2. Вовк Д.М. Рослинні засоби у ветеринарній медицині / Вовк Д.М. – К. : Урожай, 1996. – С. 7–23, 58–61.

3. Гаммерман А.Ф. Лекарственные растения / А.Ф. Гаммерман, Г.Н. Кадаев. – М. : Высш. шк., 1990. – С. 62–79.

4. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / за ред. А.М. Гродзінського. – К. : Олілен, 1992. – С. 499–510.

5. Липницкий С.С. Зелёная аптека в ветеринарии / Липницкий С.С., Пилуй А.Ф., Лаппо Л.В. – Минск : Ураджай, 1987. – С. 5–12.

Основні терміни і поняття для запамʼятовування

Лікарська рослинна сировина, листя, трава, квітки, плоди, кора, корінь, кореневище, цибулина, бульбоцибулина, фармакогностичне дослідження, зовнішній вигляд, розміри, колір, запах, ступінь зіпсованості, подрібненість, домішки.

Запитання для самоконтролю знань

Які є методи пошуку нових лікарських засобів рослинного походження?

Що таке лікарська рослинна сировина?

Наведіть наземні види лікарської рослинної сировини українською та латинською мовами.

Наведіть підземні види лікарської рослинної сировини українською та латинською мовами.

Які методи дослідження застосовують для встановлення якості лікарської рослинної сировини?

Що визначають фармакогностичними дослідженнями лікарської рослинної сировини?

Який порядок макроскопічного дослідження лікарської рослинної сировини?

Як визначають подрібненість лікарської рослинної сировини?

Що таке домішки і як проводять їх визначення у лікарській рослинній сировині?

Який вміст домішок допустимий у різних видах сировини?

Тема 2. Організація і техніка збору лікарських рослин. Планування, розрахунки обʼєму заготівлі

План вивчення теми

Загальні правила збирання лікарських рослин.

Планування заготівлі лікарських рослин.

Техніка збирання лікарських рослин і заготівлі лікарської сировини.

Методика розрахунків обʼєму заготівлі лікарських рослин.

Основні положення, які слід засвоїти під час вивчення теми

Збирають лікарські рослини і заготовляють сировину на визначених ділянках по всій території України з урахуванням їх наявності в певних географічних зонах, але тільки не поряд із промисловими підприємствами, які викидають в атмосферу з димарів масу отруйних речовин і різних домішок: свинцю, мишʼяку, фтору, окислів сірки, азоту, цинку, аміаку тощо. Це ж стосується і ТЕЦ. Різні промислові викиди зазначених та інших речовин всмоктуються рослинами з повітря й ґрунту, затримуються й накопичуються у їхніх тканинах. Небажано збирати лікарські рослини на узбіччях та поблизу доріг, особливо автомагістралей. У таких рослинах можливий надмірний вміст свинцю, який входить до складу бензину як антидетонатор і викидається з викидними газами після згоряння бензину.

Крім того, перед збиранням лікарських рослин обовʼязково треба зʼясувати, чи не обробляли перед цим поля або сіяні культури, а також ліси різними хімічними засобами захисту рослин (пестицидами).

Збирати лікарські рослини у водоймах і поблизу них також слід після попереднього їх обстеження й встановлення анамнестичних даних щодо благополуччя по забрудненню різними відходами, хімічними та іншими засобами.

Небажано збирати рослини у межах міста, складів мінеральних добрив і пестицидів, звалищ промислових відходів і сміття, у зоні сільськогосподарських та інших підприємств.

Заготівля лікарської рослинної сировини та попередні розрахунки потреби господарства чи ветеринарного закладу в її видах

Заготівля лікарської рослинної сировини можлива з дикорослої лікарської флори і введеної в культуру (інтродукованої), що вирощується в окремих господарствах для власних потреб та потреб медицини і ветеринарії окремих зон (районів, областей) чи республіки.

Багато лікарських рослин для потреб ветеринарної медицини заготовлюються безпосередньо фахівцями господарств і державних установ у зоні своєї діяльності. І оскільки ця робота проводиться щорічно і не повинна скорочуватися чи знижуватись у перспективі, то слід памʼятати: невичерпних запасів рослин у природі немає. А це вимагає зваженого і продуманого підходу до заготівлі сировини з окремих видів дикорослих рослин, збереження їх родючості, врожайності, запасів, примноження і розширення площ. Виходячи з цього, потребу в окремих видах сировини потрібно попередньо, хоч і приблизно, але розраховувати. Стихійна, необдумана, необґрунтована та непланова заготівля сировини має бути виключена.

Для розрахунків керуються такими положеннями

1. Оцінюють наявність конкретних лікарських рослин і їх ареал у зоні своєї діяльності (господарство, дільнична лікарня ветеринарної медицини та ін.), закріпляють за установами ці площі рішеннями сільських або селищних рад (на 5 років), щоб мати офіційне право контролювати всі необхідні заходи та роботи.

2. Оцінюють можливі запаси, біологічну (природну) врожайність і можливість її збереження та підвищення всіма засобами і заходами.

3. Визначають можливий збір з одиниці площі, що допускається в таких межах:

- підземних частин рослин – 15–20 %;

- трави, листя, квіток, суцвіть – 30–40 %.

4. Визначають періодичність збору на одній і тій же площі лікарських рослин, яка не повинна перевищувати при збиранні:

- підземних частин рослин – 5 років;

- трави – 2 роки;

- листя, квіток, суцвіть, плодів – 1 рік.

Порушення цих строків веде до збідніння ділянок, та навіть повного виродження рослин, оскільки дикоросла флора має низькі регенеративні можливості і надземна частина її відновлюється в середньому за 3–8 років, кореневища і корені – за 15–30 років.

У цьому разі слід зробити спеціальний зошит, в якому фіксують всі записи щорічно по кожному урочищі і по кожній ділянці.

5. Визначити можливий вихід сухої сировини, користуючись показниками врожайності та відсотком втрати вологи при висушуванні.

6. Визначити можливості для консервації (висушування) сировини, її зберігання та встановити термін зберігання і можливі перехідні запаси по роках.

7. Визначити хвороби тварин, при яких можливе застосування і буде застосовуватися конкретна лікарська сировина.

8. Визначити орієнтовано можливе поголівʼя тварин, якому буде застосовувалися конкретна сировина, проаналізувавши захворюваність за попередні роки.

9. Визначити потребу в лікарській сировині, що буде застосована для однієї тварини, користуючись рекомендаціями літературних джерел та власним досвідом щодо дозування на один прийом, день, курс лікування в певних лікарських формах.

10. Розрахувати приблизну потребу у сировині з урахуванням рівня захворюваності поголівʼя, визначивши й додаткові потреби для лікування тварин інших видів, визначити страховий запас.

Якщо сировина має тривалий термін зберігання і виявиться її надлишок, то він складатиме перехідний запас на наступний рік (роки).

Техніка збирання лікарських рослин і заготівлі лікарської сировини

Лікарські рослини збирають попередньо підготовлені фахівці в чисту тару (корзини, ящики і т. ін.), яка має бути сухою, без плісені й сторонніх запахів, кожний вид окремо, не змішуючи з іншими. Сировина складається рихло, щоб не допустити самозігрівання, надмірного травмування як при заготівлі, так і при консервації.

Бруньки. Збирають у кінці зими або ранньою весною, коли вони лише починають набрякати, але ще не розпустилися. Бруньки зрізують ножами, гілкорізами, секаторами, дрібніші – разом з невеличкими гілочками, з якими їх і сушать, а потім обмолочують (бруньки з берези). Висушують бруньки в день збору, розстелюючи тонким шаром, або їх залишають розстеленими в холодному приміщенні, щоб не допустити розпускання. Пошкоджені бруньки, почорнілі і ті, що проросли, відокремлюють і викидають.

Кора. Кору збирають у період початку рухів соків у деревах (квітень–травень), коли вона легко відокремлюється від деревини. На гілках роблять кругові надрізи ножем на відстані 25–30 см один від одного, зʼєднують їх одним–двома повздовжніми розрізами і знімають у вигляді жолобків або трубочок. Складають рихло в тару і перевозять до місць сушіння. Кору, ушкоджену лишайниками, потемнілу (зсередини), з залишками деревини, з дерев інших видів (оскільки на деревах ще відсутнє листя) не заготовляють. Сушать кору в день збирання.

Листя. Збирають у період цвітіння рослин, лише в суху погоду, після висихання роси й дощу. Зривають листя руками, зрізають ножицями, ножами, серпами. Збирають лише здорові, свіжі, цілі листки, залишаючи бліді, зівʼялі, травмовані тощо. В тару листки складають рихло, особливо мʼясисті, не допускаючи самозігрівання. Не допускають домішок листя з інших рослин. Сушать у день збирання.

Трава. Трави збирають переважно в період масового цвітіння рослин, використовуючи ножі, серпи, ножиці і навіть коси (при масових заготівлях окремих видів рослин) після попереднього видалення з ділянок не лікарських рослин (інших видів). З високих рослин зрізають верхівки (20–30 см), іноді 15–45 см (полин, звіробій та ін.). Траву кропиви собачої, кропиви пʼятилопатевої зрізають із стеблом, діаметр якого не товще 0,5 см, траву сухоцвіту багнового можна виривати з корінням і висушувати разом з ним. Свіжозібрані трави доставляють до місць сушіння насипом або в будь-якій тарі (інколи в мішках), але не допускаючи надмірного травмування і зігрівання. Перед сушінням видаляють сухі стебла, домішки.

Квіти. Збирають на початку фази цвітіння, зрізуючи ножами, ножицями або зчісуючи спеціальним скребками. Не допускають передчасного збирання (бутонів) як і запізнілого (з ознаками відцвітання). На кожній рослині залишають частину кращих квіток для розмноження, а на кожному квадратному метрі площі залишають 2–3 рослини, які найкраще розвинені і найкраще цвітуть для обсіменіння і розмноження. Квітки насипають у тару рихло, не травмують (не мнуть) і в цей же день доставляють до місць сушіння. Стежать, щоб у сировину не потрапили квітки і суцвіття інших, особливо отруйних рослин. Сушать у загінках, де відсутнє пряме сонячне проміння.

Плоди. Збирають у період дозрівання, без домішок плодоніжок та інших частин. Соковиті плоди (чорниця, малина, горобина тощо) збирають у міцну тару тонкими шарами (до 5 см), перестеляючи травою, щоб вони не пошкоджувалися та не злипалися. Плоди з рослин родини зонтичних дозрівають не всі разом, тому зрізають їх плодоносні верхівки та розкладають для дозрівання, висушують та обмолочують. Не допускають домішок недозрілих плодів, пошкоджених, уражених шкідниками та інших видів рослин, землі, камінців, піску, калових мас птахів тощо. Соковиті плоди сушать зразу, розкладаючи тонким шаром, сухі плоди і насіння можна збирати навіть у мішки і сушити товщим шаром.

Підземні частини рослин (корені, кореневища, бульби, цибулини, коренеплоди, бульбоцибулини тощо). Заготовляють у кінці літа та восени в період відмирання надземних частин рослин, або ранньою весною – до початку відростання надземних частин рослин. Для викопування застосовують ножі, копачі, лопати, вила тощо. Очищають від землі, тонких корінців, пошкоджених та відмерлих ділянок і промивають холодною водою (з річок, озер, колодязів). Зразу ж після викопування підземних частин рослин землю розрівнюють, висаджують шматочки коренів чи бульби, підсівають насіння цієї ж рослини для відновлення запасів або розширюють (таким же способом) площі проростання. Повзучі кореневища аїру виривають руками чи спеціальними гачками, а такі що містять у собі слизисті речовини (алтея лікарська тощо) чи сапоніни (солодка гола) миють зразу ж, щоб не вимити розчинних у воді активних складників. Після промивання підземні частини рослин подрібнюють і розкладають для обсушування. Потім доставляють до місць сушіння, де проводять його згідно з існуючими правилами. Не допускають домішок здеревʼянілих коренів, домішок коріння, грудок землі тощо. Кореневища аїру, корені алтеї, солодцю можна очищати від кори.

Мета заняття. Ознайомитися з правилами заготівлі лікарської рослинної сировини і технікою збирання окремих видів сировини. Навчитися проводити попередні розрахунки обʼємів заготівлі лікарських рослин для потреб ветеринарної медицини.

Матеріальне забезпечення: зразки різних видів лікарської рослинної сировини, гербарні зразки лікарських рослин (стенд), Червона книга України, таблиці календарних строків і періодичності збору лікарських рослин та можливого збору з одиниці площі.

Завдання 1. Ознайомитися з загальними правилами і засвоїти техніку збирання лікарських рослин і заготівлі різних видів лікарської рослинної сировини.

Завдання 2. Ознайомитися з принципами планування заготівлі лікарських рослин.

Завдання 3Провести попередні розрахунки обʼєму заготівлі лікарських рослин для потреб ветеринарної медицини за ситуаційними задачами.

Задача 1. Зробити попередні розрахунки потреби трави полину гіркого (Artemisia absinthium) для лікування телят з розладами травлення. Вихідні дані: у господарстві народжується щорічно 500 телят, захворюваність телят на розлади травлення – 40 %, траву полину гіркого застосовують всередину у формі відвару (готується у співвідношенні 1:10) у дозі 50 мл тричі на добу в середньому протягом 6 діб, вихід сухої сировини при сушінні – 24 %, площа заростей полину близько 0,4 га, передбачуваний збір трави полину з одиниці площі (0,01 га) становитиме 10 кг.

Задача 2. Зробити попередні розрахунки потреби трави звіробою (Hypericum perforatum) для лікування телят з бронхолегеневими захворюваннями. Вихідні дані: у господарстві народжується щорічно 400 телят, захворюваність телят – 50 %, траву звіробою застосовують всередину у формі відвару (готується у співвідношенні 1:10) у дозі 75 мл тричі на добу в середньому протягом 7 діб, вихід сухої сировини при сушінні становить 28 %, площа заростей звіробою близько 0,15 га, передбачуваний збір трави звіробою з одиниці площі (0,01 га) становитиме 14 кг.

Рекомендована література

1. Вовк Д.М. Рослинні засоби у ветеринарній медицині / Вовк Д.М. – К. : Урожай, 1996. – С. 31–40, 44–51.

2. Технологія вирощування лікарських рослин і використання їх у медичній та ветеринарній практиці : навчальний посібник / [Біленко В.Г., Лушпа В.І., Якубенко Б.Є., Волох Д.С.]. – К. : Арістей, 2007. – С. 117–120; 553–565.

3. Гаммерман А.Ф. Лекарственные растения / А.Ф. Гаммерман, Г.Н. Кадаев. – М. : Высш. шк., 1990. – С. 62–79.

4. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / за ред. А.М. Гродзінського. – К. : Олілен, 1992. – С. 499–510.

5. Липницкий С.С. Зелёная аптека в ветеринарии / Липницкий С.С., Пилуй А.Ф., Лаппо Л.В. – Минск : Ураджай, 1987. – С. 5–12.

Основні терміни і поняття для запамʼятовування

Лікарська сировина, види лікарської рослинної сировини, дикорослі рослини, раціональна заготівля, планування, розрахунок обʼєму лікарської рослинної сировини, періодичність.

Запитання для самоконтролю знань

Які особливості заготівлі наземних частин рослин?

Як заготовляють підземні частини рослин?

Як проводять розрахунок запасів і обʼєму заготівель лікарської рослинної сировини?

Яка періодичність при заготівлі підземних частин рослин?

У яких межах допускається збір з одиниці площі від загального біологічного запасу для наземних частин рослин?

У яких межах допускається збір з одиниці площі від загального запасу для підземних частин рослин?

Як проводять розрахунки потреби господарства в окремих видах сировини?

Якими положеннями керуються при розрахунках?

Тема 3. Консервація і зберігання лікарської рослинної сировини

План вивчення теми

Види консервації лікарської рослинної сировини.

Загальні правила сушіння лікарської рослинної сировини.

Особливості сушіння лікарської рослинної сировини залежно від виду сировини та вмісту хімічних сполук.



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Вперед → | Последняя | Весь текст